ЧОТИРИ СУКНІ ДЛЯ ОДНІЄЇ ДІВЧИНКИ

1.

В невеличкому затишному будиночку на узліссі жили в порозумінні та злагоді троє: Зоррі, Бабуся та Кіт. Неподалік протікала дзюркотлива річечка. Зграї гусей та качок були на ній частими гостями. І, навіть, прекрасні лебеді залітали часом.

Батьки дівчинки мали серйозну роботу за кордоном. Були вони великими вченими. І коли їх запросили очолити важливий проект в секретній лабораторії, вони продали квартиру у місті, зібрали валізи і полетіли. А Зоррі купили давно бажаного блакитного котика і відвезли до бабусі. Було вирішено, що до повноліття дитині краще житиметься на природі. Хоча спочатку дівчинка сумувала за батьками, та привільне розмірене життя з Котом і Бабусею з кожним роком їй все більше подобалося. Зоррі ходила до школи в невеличкому містечку, що розташовувалося на іншому березі річки за плавнями.

Вечорами бабуся розповідала дивовижні історії і в’язала шкарпетки. Бабуся в’язала яскраві триколірні шкарпетки. Вона знала різні візерунки та орнаменти і завдяки цьому жодної однакової пари шкарпеток не було. На Різдво Зоррі з Бабусею роздавали ті шкарпетки сільським дітям. І у того, хто отримував бабусин подарунок, ніколи більше не мерзли ноги, і кашель з нежиттю обминали його.

Раз на рік мама й тато приїздили в гості. І тоді вже Зоррі відчувала всі переваги такого свого життя. Батьки везли її до Великого міста і дарували подарунками. Зоррі їла досхочу морозива та смаколиків, ходила в кіно та на атракціони. А дома з'являлася купа нових і не дуже потрібних речей.

В бабусиному будинку в напівпідвальній комірчині зберігалася старовинна кована скриня. Зоррі, як і будь-якій інший дівчинці, було дуже цікаво, що в ній? Але бабуся сказала, що скриню відчинить лише в день шістнадцятиліття Зоррі. Заповітний день наближався...

Сьогодні був останній вечір перед важливою датою. А завтра вранці Зоррі прокинеться шістнадцятирічною молодою панночкою. Дівчинка довго не могла заснути. Крутилася з боку на бік і все думала, як це бути дорослою? Бабуся увійшла до кімнати, побажала внучці добраніч, погладила по голівці і тихо сказала: «Засинай, дитинко. Завтра на тебе чекає нове життя». Зоррі стало так добре-добре і вона відразу заснула.

Настав ранок. Дівчина розплющила очі і згадала який сьогодні День. Відкрила навстіж вікно, привіталась з Сонечком. Потім вмилася, причесалася і побігла вниз до кухні.

У передчутті чогось важливого, серце Зоррі бігло швидше за неї.

- Бабуся! Бабуся! - кликала Зоррі. Але відповіді не було. На обідньому столі дівчинка побачила іменинний кремовий торт зі свічками. А біля нього лежав маленький ключик. Кіт сидів на підвіконні і спостерігав за метеликом.

- Ага, це той самий ключик від скрині! - здогадалася дівчинка. – Мабуть, бабуся чекає на мене в комірці.

Зорі схопила ключик і помчала сходами вниз. Але щось заважало їй бігти. Дівчинка уповільнила крок. Вона відчула, що там за дверима комори нікого немає. Тремтячими руками дівчинка насилу відчинила двері. Скриня одиноко стояла серед кімнати. Добре, що Кіт прибіг разом з нею. І його присутність допомогла Зоррі впоратися зі страхом, що раптово охопив її.

2.

У скрині лежали лише три мотки пряжі. Один синяво-чорний, як крило ворона, другий червоний, як жар палаючий, і третій – теплого золотаво-жовтого відтінку. Здивована Зоррі подивилася на Кота і той багатозначно сказав: «Мяу!». Дівчина присіла і стала замислено перебирати нитки. Під мотками, на дні скрині лежав аркуш жовтуватого паперу, на якому любила писати листи Бабуся.

В тиші чітко звучало муркотіння Кота та биття власного серця дівчини. Щоб було не так бентежно, Зоррі почала читати вголос.

“Моя люба дівчинко! Вітаю тебе і бажаю зробити вірний вибір в своєму житті. Ці чарівні нитки мені передала моя бабуся, тобто твоя пра-пра-бабуся. І зараз я передаю їх Тобі. Ти маєш сама обрати і зв'язати собі Життя. Тож вперед, моя люба!”

І ось тут і стали відбуватися дива.

Розгублена дівчина після прочитаного мала самі лише питання. Що означає «зв'язати собі життя»? Що мала на увазі Бабуся?

Дівчинку охопила тривога, а потім з'явилося обурення. Вона голосно закричала, що аж Кіт припинив умиватися і здивовано глянув на неї.

«Бабусю! Де ти? Та як ти могла! Як ти могла залишити мене в таку хвилину? Чому ти мені нічого не розповіла? Що мені тепер робити з цими нитками і зі своїм життям?!”

І дівчина гірко заридала. Вона плакала так довго, що втратила відчуття часу. І тільки голод змусив її підвестися. Зоррі пішла на кухню, тримаючи в руках моток чорної пряжі.

3.

Зоррі в'язала чорну сукню... Вона була неуважна, спускала петлі. Полотно вийшло неохайним. З горем навпіл зшивши його, Зоррі побачила, що один рукав коротший за інший. " Та яка різниця?"- вирішила вона і не стала нічого переробляти. За цей час дівчина схудла і змарніла. Вона більше не була колишньою радісною та привітною Зоррі. Вона не посміхалася і не віталася з Сонечком. Вона вже давно не прокидалася вдосвіта, а вела переважно нічний спосіб життя. Харчувалася абияк. Залишки іменинного торту, вкриті пліснявою, досі стояли на столі. Штори на вікнах завжди залишалися задертими і дівчина не знала, який час доби. Вона більше не їздила по молоко до приязної пані Тамари. Коли прибігали подружки і дзвонили в двері, Зоррі ігнорувала. Кіт вже давно пішов на власний хліб. Добре, що тепер у будинку завелися миші… Зорріними супутниками стали апатія, сон та зневіра. Вона жила в постійній скорботі, і їй здавалося, що навколо лише вороги. І ось одного разу, проходячи повз дзеркало, дівчина когось помітила у відображенні... Вона зупинилася. Крізь пилюку і павутину вона побачила те, що нагадувало персонаж фільмів жахів. Бліде обличчя, яке давно не бачило сонячного світла, з запалими щоками і величезними шаленими очима дивилося на Зоррі. Нечесані косми невизначеного кольору і чорне абияк зв’язане вбрання завершували образ у дзеркалі.

"Хто ти?! – з жахом закричала дівчина. - Що тобі потрібно? Як ти сюди потрапила?” Зоррі побачила, як гримаса страху спотворила обличчя у дзеркалі. І незнайомка теж закричала у відповідь. Не в силах більше стримуватися Зоррі щосили вдарила рукою по дзеркалу... Дзеркало впало. Дзвін уламків і гострий біль вивели дівчину із заціпеніння. Вона з подивом дивилася як глибокий поріз на її руці набирається кров'ю. Кров капала на підлогу крапля за краплею. Червоний колір крові, і біль, і страх пробудили дівчину. Вона ніби прокинулася від важкого довгого сну і побачила, що досі сидить у темряві комірчини біля скрині.

4.

“Це ж треба такому наснитися?! – жахнулася Зорі, у коморі було темно, лише слабке світло проникало через ледь прочинені двері, - А! Лампочка перегоріла! Ось як я примудрилася заснути!” Вона покликала Кота. Механічно погладила його і рішуче встала. “Скоро бабуся повернеться! Вона мабуть чекає, поки я звяжу собі подарунок! От хитра яка: подарувала нитки на сукню, щоб я без діла не сиділа! Мабуть таке воно і є це Доросле життя!” - здогадалася дівчина. Поглянувши на чорну пряжу Зоррі здригнулася і рішуче схопила червоний моток. “Я тепер в’язатиму справжнє святкове вбрання!” - вирішила вона і пішла нагору.

Дівчина гарячково працювала. Вона вже була зовсім не тією Зоррі зі сну, яку час од часу згадувала, та ще з більшим запалом бралася до роботи. Вона навела лад у будинку. Взагалі перефарбувала все в яскраві кольори. «Нехай мій дім буде видно здалеку! З того берегу річки. Нехай усі знають, що тут я живу!» - думала Зоррі. Згодом дівчина також серйозно зайнялася своєю зовнішністю. Свою довгу косу укоротила і пофарбувала волосся у рудий колір. А нігті, навпаки, відростила та надала їм форму котячих кігтиків. Вона суворо стежила за дієтою і записалася в тренажерний зал накачати мязи. Навіть Кота Зоррі одягла відповідно котячої моди. А замість молока та сметанки Кіт їв тепер Wiskas.

І ось червона, як жар палаюча сукня була одягнена. Зоррі стояла біля дзеркала і ніяк не могла намилуватися. Полотно щільно обтягувало стрункі дівчачі стегна. Глибоке декольте відкривало красу шиї та плечей. Яскраве волосся розсипалося каскадом. Навертівшись біля дзеркала, дівчина вирушила до Великого міста. У салоні її помітив відомий фотограф. І запропонував фотосесію. А згодом Зорі стала обличчям модної фотостудії. А її знімки стали красуватися на головних білбордах міста.

І життя завирувало! Прийоми, покази, запрошення на роботу, поїздки за кордон.

Яскраві красиві люди оточували Зоррі. Вона ніби потрапила всередину модного Глянця. Яскраві вогні та нудотні солодкі запахи, картинні посмішки та ідеальні фігури, пластична хірургія та фешн індустрія. І в цьому круговерті існувало лише одне бажання – швидше і швидше перегортати сторінки Глянцю у пошуках нових задоволень.

Вона докладала неймовірних зусиль, щоб залишатися в рядах успішних людей. І незабаром найкращими «друзями» Зоррі стали суперництво, заздрість та лицемірство. Якось вночі Зоррі виявила, що забула купити снодійне. А без пігулок вона давно вже не знала сну. Так і не зумівши заснути, дівчина вийшла зі свого люксу і вирушила на берег річки. Тут її застав світанок.

Перші промені Сонця викликали у пам'яті давно забуте відчуття щастя. І Зоррі згадала і будиночок на узліссі біля річки, і як ходила годувати лебедів, і Кота, і улюблену мудру Бабусю. Де вони зараз? Чи ще живі? Вона зрозуміла, що весь цей час мчала вперед, залишаючись на місці. У неї не було нікого: ні друзів, ні сім'ї. Навіть Кота полишила.

5.

Пекучі сльози струмчали з очей Зоррі. Кіт сидів поруч і співчутливо дивився на неї. Не втримався і став тертися та муркотіти.

«Ой! Так я ще не прокинулась! Який мерзенний сон, - Зоррі скривилася, – добре, що він закінчився». Дівчина з огидою пожбурила червоний моток. Схопила і притисла до грудей Кота, трохи заспокоїлася і взяла до рук золоту пряжу. Від ниток віяло приємним теплом та радістю. Зоррі вигукнула: «Дякую, бабусю! Тепер я знаю, яку сукню собі зв'яжу! Нехай тебе немає поруч, але ти завжди у моєму серці», – сказала дівчинка і серце її сповнилося подякою. Вона згадала, що коли Бабуся додавала золотий колір у в'язанні, то завжди приказувала: “На щастя!”

Потім Зоррі згадала, що має сьогодні День народження. А вона знала, що у свій день народження обов'язково треба пригощати людей і з ентузіазмом взялася за роботу. Радісно співаючи, дівчина приготувала пиріжки за сімейним бабусиним рецептом. Пиріжки вийшли рум'яні та запашні. Дівчина склала їх у кошик і пішла у село до людей.

Згодом це стало улюбленим заняттям Зоррі: готувати пиріжки та пригощати людей. Слава про ці пиріжки розійшлася далеко за межі містечка. І незабаром вона відкрила невелику лавку з пекарнею та парою столиків, щоб охочі могли поїсти прямо в лавці. Жителі містечка дуже любили приходити в лавочку до Зоррі. Особливо діти, адже Зоррі розповідала їм цікаві історії. Так-так, ті самі, що колись їй розповідала Бабуся.

Також Зоррі завжди залишала на порозі лавки пакети з їжею для мандрівників, які не мали грошей заплатити. З часом дівчина перетворилася на красиву молоду жінку і їй зробив пропозицію руки та серця гідний чоловік. Вона вийшла заміж і народила йому добрих дітей. У житті Зоррі панувало умиротворення, співчуття, щастя та радість. Бабусині оповідки Зоррі всі записала і віднесла у видавництво. Отже, тепер і ви зможете прочитати ті мудрі історії.

Якось Зоррі сиділа на веранді будинку в кріслі-качалці, і вітер грав її посивілими пасмами. Вона посміхалася Сонцю, а блакитне кошеня грало клубочком ниток біля її ніг. «Бабусю! Бабусю! Дивись!» – почувся дзвінкий голосок і тупіт ніжок її онуки. «Що там у тебе, моя дівчинко? – Зоррі ласкаво погладила золотаві кучері дівчати. «Сонечко-Божа корівка», – засміялася мала і розтиснула кулачок. На долоні сиділа червона комашка. Вона розправила крильця і полетіла. А дівчинка, сміючись, побігла слідом. Зорі з ніжністю дивилася на неї. Потім підняла очі до неба і тихо промовила: «Бабусю, люба, скоро ми побачимось з тобою».

6.

І серед ясного літнього неба раптово гримнув грім. І Зоррі прийшла до тями. Дзвінкий дитячий сміх усе ще лунав у її вухах. А вона, як і раніше, сиділа в комірчині на підлозі. Для Зоррі раптом усе стало ясним та зрозумілим. Їй більше не потрібно в'язати собі сукню. Бабусин подарунок про інше. Вона може просто вибрати колір ниток, колір своєї долі… Дівчина дбайливо склала всі клубочки в скриню і замкнула її. «Колись я зроблю такий подарунок своїй онучці, – подумала Зоррі, - ці нитки чарівні, вони приманюють нас, обплутують, зв'язують і тримаючи ведуть життям. Це вони нашіптують нам бажання, думки та дії! І так сплітається наша Доля!“

І тут дзвінок на вхідних дверях, що крізь сон видався дівчині громом, знову дав про себе знати. Дівчина побігла відчиняти двері. На порозі стояли з пакунками Бабуся, мама і тато. Батьки на честь шістнадцятиріччя взяли позачергову відпустку, щоб зробити доньці сюрприз. А Бабуся їздила на станцію їх зустрічати.

Потім вони всі разом їли іменинний торт. Говорили, сміялися і танцювали.

І про свої ранішні пригоди Зоррі геть забула. Та коли вона пішла до своєї кімнати спати, на її ліжку лежала СУКНЯ. Дуже гарна. Візерунчата. Різнокольорова. І золотого в ній було найбільше.